Тітка Гертруда не зрушить з місця. Вона не залишить будинок, де виросли вони з моєю матір'ю. Їй неважливо, що місто загинуло, що усі померли, що вона залишиться одна... Вона тут жила, тут і помре. Бідна жіночка... Вона воліла б бути зі своєю компанією бездомних тварин, а не з рештою своєї родини! Терпіти не можу ціх собак, а вона їх у дім впускає! Вони розплідник цуценят та бліх, як-от Помпом, її особлива улюблениця. З мене досить. Скажіть дітям, щоб не забрідали у Захищений берег, інакше вони можуть підхопити сказ! Або й щось гірше!

Я відразу зрозуміла, що щось не так, коли взяла її на руки! Моя дівчинко Помпом вагітна! У своєму підвалі я зробила для неї маленьке затишне містечко Вона втомлена, але я знаю, що усе буде добре. Я все ще пам'ятаю, як доглядала за її матір'ю, виколупуючи металевий брухт з її плямистої шерсті. В них сильна кров, не таке вони пережили! Якщо пощастить, вони навіть переживуть мене! Треба розставити ще багато мисок для собак. Їм потрібен спокій та безпека, поки мене не буде поруч.