Вибачте, але ці поля мене дуже лякають. Справа не в темряві і не в дзюрчанні води в струмку. Усе через рибалку. Вчора я бачила, як він ширяє вниз за течією. Його сива борода, поношені штани й повільні рухи не наводили на погані думки. Помітивши мене на березі, він зупинив свій човник, щоб заговорити зі мною. Його потерті рукавички придбали блакитний відтінок від збору ягід мороку. Я запитала його, чи не боїться він впасти в брудну яму, що оточує поле. Ніч темна, а земля, зрештою, підступна. Він сказав: «Ні, боги глибин благословили мене на вдачу! Вони повстануть, одягнені в світло, щоб станцювати зі смертними останній вальс!» При цьому його посинілі руки сильно тремтіли. Я ввічливо кивнула. Тільки-но він зник за кутом, я поклялася ніколи більше не ступати на поля ягід мороку. Якби вони цвіли вдень, я б не заперечувала, але зустріч з незнайомцем, оповитим місячним світлом і божевіллям, — зовсім інша історія! Сподіваюся, ви розумієте.

Недавній наплив чужинців напружує не тільки мене і працівників. Він почав заважати нашим справам. Ліані розповіла мені про «інцидент», який стався з нею на березі річки. Не дуже приємна ситуація, але я спробував переконати її продовжувати роботу. Якщо більше ніхто не захоче ночами ступати на брудні поля, мій промисел піде на дно, як дірявий чобіт. У нас ще залишилися деякі запаси ягід мороку, але рано чи пізно вони закінчаться. І з чого ми тоді будемо робити вино й мармелад? Краще б Ліані зустрівся інший приїжджий. Перукар, авжеж, той ще дивак. Просидів більшу частину часу на верхівці вежі, розглядаючи сузір'я. Але принаймні він не божевільний. Якби вона натрапила на нього, мирно збираючи ягоди мороку в ночі, ми б не позбулися працівниці!