Мені казалося, що Древні єдині. Немов плетіння світла, як зірки на нічному небі, пов'язані мудрістю і Полум'ям... Але насправді вони куди далі один від одного, ніж я думала. «Молоді» Древні пояснили мені, що цей Храм ночі — творіння рук вчених неба, «старших» Древніх. Він старше Савану і його було створено, щоб зберегти людські знання, запропоновані в якості підношення або отримані в результаті обміну. Ні сонячне світло, ні саме Полум'я не можуть проникнути в глибини храму, так що це місце ідеально підійде для пробудження. Як тільки усе буде заповнено, ми приведемо пастки в дію. Сподіваємось, цього буде достатньо, щоб захистити вцілілого, коли Саван заповнить долину. Роздивляючись сузір'я на двері, я відчуваю сумний поклик звідкись з небес. Я не можу розібрати облич моїх супутників, але тиша видає їх. Вони теж відчувають цей поклик. На жаль, я навряд чи побачу інші Храми ночі. Древні розповіли мені, що храм в Чорній трясовині заховано ще краще. Мені здавалося, ці землі були покинуті назавжди. Чим більше я дізнаюся, тим менше розумію...Чорна трясовина — Королева Джезміна

Ніякі мазки пензлем, ніякі мелодії, ніякий захід сонця не зрівняються з красою дикої глушині. Непроглядна зелень цих лісів нагадує мені про будинок, поки його не погубила посуха. Якби мене не направляли Древні, я напевно б втратила стежку. Я вдячна їм за це, але мене долає жаль про тих, кого мені довелося залишити позаду... Завдання понад усе. Ми зобов'язані рознести горнята Попелу по всьому Ембервейлу. Заради тих, хто не зможе дістатися до Спрінгленду самостійно. Древні кажуть, що коли робота буде закінчена, вони «подадуть сигнал гідним». Щось це значить... Навіть коли ми стоїмо пліч-о-пліч, вони не розкривають своїх секретів. — Королева Джезміна

Я й гадки не мала, що Древні колись мешкали в цих місцях. Моя матінка, королева Пайкмід, називала Чорну трясовину згубною землею. Невже вона мені чогось не розповідала? Ми залишили горщик в центральній будівлі і дізналися, що насправді означає «подати сигнал гідним». Древні встали навколо і простягнули свої руки до небес. Один з них став говорити на незнайомому говірці, а зірки в нічному небі стали змінюватися. Спочатку вони почали мерехтіти. Потім — тремтіти. Мені здалося, що небеса розкололися на тисячі фрагментів — блискучих, райдужних, що відображають сяйво моїх очей немов калейдоскоп. У цьому калейдоскопі я побачила божественну симетрію. Її світло затьмарило мій погляд, а моя голова почала крутитися, так що я впала об землю, прокинувшись тільки через якийсь час. Можливо, мені слід зберегти цю таємницю, як її зберігала моя мати. — Королева Джезміна