Який постріл! Птах впав вниз, тріпочучи крилами і цвірінькаючи. Його кігті були міцно стиснуті навколо цього клаптика... записки! Довелося попотіти, щоб її дістати. Отакої!

Милий брате, тобі не варто хвилюватися — я в безпеці. Я куди швидше стріл, а обхідники навряд чи здатні встежити за кордоном. Мені вдалося покинути Хоулінг Пайк і дістатися до Ревелвуда ще до того, як війська щось запідозрили. Таліоне, владика Воргот збожеволів. Його розум поневолив Саван! Він збрехав нам: король Гормандер не несе ніякої загрози Нагір'ю. Я не стану брати участь у цій війні, а шрами послужать доказом моєї правоти. Я вчинила як повинна. Прошу, кинь битися і повертайся. Не бери участі в цьому божевіллі. Я сумую за тобою, коротун. — Аталан

Та битва біля мосту... ти був там, чи не так? Пам'ятаю обличчя втікачів, спотворені жахом. "Саван, — твердили ці нещасні тремтячими голосами, — Саван огорнув усе". Однак армії Воргота продовжують свій натиск... Скажи, чи вдихав ти цей туман? Де знаходишся, братику? Все так же ведеш бійців вперед? Коли сонце стоїть в зеніті, я спостерігаю за долиною, але вона безмовна: солдатського кроку не чути, навіть коли прикладаєш вухо до землі. Таліоне, якщо ти десь там, молю — подай знак. Я готова забрати тебе на руках, зовсім як в дитинстві. — Твоя сестра, Аталан

Вартовий півночі, владика Воргот... божевільний жорстокий тиран. Ти не ватажок, а лише потворна подоба! Знай: я ненавиділа твої накази... і поплатилася за їх виконання кров'ю. Жодна армія не захистить вас. Мене не зупинять ні гори, ні ущелини, ні жар, ні холод. Я зроблю все, щоб ти пізнав розплату, і в заповітну мить моя рука не здригнеться. Клянусь честю мого брата. — Аталан Скрі

Біля основи Древнього моста лежать рештки безлічі воїнів. Серед них знайшовся лук — ймовірно, він належав командиру, погубленому Саваном.