Це було написано Древніми. Їх дивний мелодійний поклик пронизує глуху безодню і веде сюди тих, кого вони вважають гідними. На жаль, я не можу прочитати цей текст. Усе розпливається у мене на очах — здається, текст не для мене. Я намагаюся осягнути його, але... ...лише розумію, скільки мені не судилося ніколи дізнатися. Звідси я спостерігаю за Затопленим містом. Нещодавно хтось потурбував мене моторошним свистом. Спочатку мені здалося, що це падальники, але, на щастя, ні. Можливо, цьому загадковому подорожньому вдасться розгадати сенс зоряного послання. Тим, хто відповів на заклик: Візьміть мої стріли і дозвольте їм вказати вам шлях.

Останнє, що я пам'ятаю — як я схилився над однією з цих дивних дивних штук, намагаючись розглянути їх ближче. А Джефф, пропади його безглузда душа, взяв і штовхнув мене. Мене підкинуло в повітря як ляльку і вдарило об землю. Я приземлився на ноги, але без користі Там щось хруснуло, біль стала нестерпна, і я відключився. А коли я знову прокинувся, то виявив на собі бризки смоли. Я витер їх з обличчя і спробував покликати Джеффа, але він не відповів. Мабуть, він стрибнув за мною, але приземлився в смолу. Звідти йому вже не вибратися. Туди йому й дорога. Я спробую підв'язати щиколотки і вибратися звідси. Сподіваюся, я все ще можу ходити.

Мені потрібно бігти, поки мене не спіймають. Але мої думки постійно плутаються. Зникають в ночі. Моя пам'ять мене підводить, але мені потрібно запам'ятати це. Доведеться записати. Печера позаду нас обвалилася. Я пам'ятаю гуркіт і пил. Камені валилися вниз. Мені на голову. Боляче... А потім тварюки потягли мене геть від моїх братів. Була ніч. Повний місяць. Але ця річ допоможе нам повернутися додому. Допоможе мені втекти. Якщо я згадаю, як це робили Вука, то і у мене вийде. Я пам'ятаю, як Вука протиснувся між прутів. Так. Прутів клітки, де мене тримали. А потім вони потягли мене сюди. Був повний місяць. Або півмісяць? У мене болить голова. Мене вдарили камені. А тепер я тут і не пам'ятаю, чому. Мені потрібно бігти, поки мене не спіймали.

У цій богом забутій гущавині розкинулося справжнє царство руїн! Побач це мій одержимий ремеслом племінник, він пустив би сльозу щастя зі свого єдиного ока. Я не знаю, що це за камінь, але його різьба майстерна, нехай і проста. Невже місцеві вуки створили це… на знак вшанування? Я хочу це з'ясувати якомога швидше! — Брейлін

Який чудовий храм! Його внутрішні приміщення вселяють почуття тривоги і сповнені пилу, але мене найбільше цікавить сам вхід. Невже Древнім були потрібні такі величезні двері? Чи, може, їх поставили ще до Древніх?.. Хто знає, може, тисячоліття тому люди були куди вище зростом?.. Чогось усі на зрості схибилися. Мені подобаються короткі, але міцні чоловіки. Такі ідеально вписуються в наш рід. — Брейлін

Яка знахідка! Я просто сперлася на стіну, щоб перепочити — але, мабуть, натиснула на потаємну кнопку, що відкрила прихований прохід! Який дивовижний, цікавий і хитромудрий механізм! Звичайні двері самі по собі цікава штука, але з таємними дверима їм не зрівнятися. Вони такі… химерні. Майстерність… або навіть художність, з якою були створені ці двері, приваблює мене набагато сильніше, ніж скарби за ними. Мій племінник би тут збожеволів від щастя. Можливо, мені слід надіслати йому ескіз? Він би міг спробувати його відтворити. — Брейлін