Наш вчений неба згасає. Його крок став повільнішим. Він більше не може як раніше здійснювати обхід Храмів ночі. Десятиліттями він наставляв нас — і десятиліттями ми робили наші підношення. Але останнім часом навіть нас стали з'їдати сумніви. Древні так і не повернулися. Навіть через двадцять два роки. Колись їх відсутність сприймалася з належним трепетом. Зараз вона здається втечею. Вчений був покинутий Древніми. Змушений робити вибір самостійно. І сьогодні він назвав свого наступника. Власного сина. Цьому рішенню не передували ні церемонії, ні дискусії. Його бліді губи просто прошепотіли потрібне ім'я. Але ми ледве знайомі з ним. Він не один із старших. Він ніколи не був у храмі. Деякі схилили голови, все ще сповнені поваги. Але інші, більш численні, дозволили сумнівам взяти верх. Невже це кінець? Боюся, що Древні більше ніколи не благословлять нас своєю присутністю.