Вогонь танцює на дахах Спочинку Сурата. Ми запізнилися. Вони прийшли із замку Ворона. Втекли з ув'язнення. Тепер Спочинок Сурата схожий на божевільне поховальне багаття. Мені моторошно від одного виду сполохів. Як би вчинила матінка? Вона б пішла звідси ще до світанку — залишивши всі пожитки і кинулася б вперед на хвилях вітру. Дорога до Лонгкіпа небезпечна... але ми повинні йти. Так славиться ім'я Пайкмід. Нехай будуть благословенні древні. — Джезміна

Після перемоги над розбишакою вука біля Стовпів творіння знайшлася сокира "Слава Джезміні!".

Не варто було мені спати... але я піддалася слабкості. Вони напали на наш табір вночі, з нечуваною люттю. Їхнє хутро вкрите кривавими плямами, які колись були червоними, а тепер схожі на іржу. Така ціна вторгнення в їх нові землі. Половина наших братів і сестер загинула. Мої губи просочені гірким соком полину і майже втратили чутливість. Я намагалася битися, не випускала сокиру з рук. Мої обладунки були зірвані, а долоні назавжди просочилися кров'ю. Будь проклята ця арена вуки. Матінко, молю: не втрачай віру в мене. Ми ж однієї крові. Я вистою заради них і більше ніколи не підведу. — Джезміна

Я і не мріяла знову побачити захід по цей бік гір. У дитинстві сутінки виглядали інакше: вони переливалися безліччю кольорів — лаванди і винограду, мандаринів і чорнобривців, — а потім занурювали світ у темряву. Тепер же кругом суцільна сірість. Я молю древніх захистити північний караван і вказати їм шлях. Сайрус повинен впоратися. Лонгкіп вже на горизонті. Усі втомилися, але зупинятися не можна. Ми маємо дістатися до мети — заради кожного втраченого товариша. Потрібно поспішати. Я відчуваю дивну тривогу... боюся, що не зможу залишитися з ними. Що доведеться знову вирушити в дорогу... на самоті. Мене не покидає думка, що це не порожній страх, а передвістя. — Королева Джезміна