Їжі зовсім немає. Та й подавати нічого. Кістки, недоїдки та рідкий суп... Ох яке лишенько! Приїхала якась мандрівниця, голодна і втомлена. Просила мене не вибирати кістки з її страви. В очах її горів недобрий вогник — такий дикий, немов у зголоднілого вовка. На пропозицію залишитися на ніч чужинка тільки буркнула щось у відповідь і вирушила на північ, в ліси. Дикуни на кшталт неї воліють спати на волі.

Мене розбудив запах свіжої крові. Я виглянула у вікно: виявилося, якийсь хижак розірвав на частини двох оленів. Для нього це напевно було легко, а для них — болісно. Спочатку я закричала від несподіванки... але потім прийшло усвідомлення. Два олені. Вісім порцій реберець. Десять або навіть дванадцять ковбасок. Кров’янка і здоровенний казан м’ясного варива! Їжі на ціле село. Хвала Древнім!