У Олріка завжди був дивний погляд на речі. Де мені бачилася небезпека, в ньому пробуджувався інтерес. Особливо це проявилося, коли ми зустріли ці прокляті рослини, що плюються направо й наліво. Жахливі тварюки, повні отрути. Плюються чимось в будь-кого, хто виявиться поруч. Олрік, звичайно, затягнув мене прямо в їх лігво, регочучи як дитина. Сказав, що жодного разу не бачив стільки в одному місці. Сказав мені сидіти у кущах, а сам підійшов до однієї рослини. Вона плюнула йому прямо в голову. А він тільки розсміявся, ніби не відчув. Я думаю: «Ну все, він з глузду з'їхав». Але йому начебто нічого не було... Більше скажу, він нібито став сильнішим. Мені теж захотілося спробувати. Спочатку. Але забракувало сміливості. Може, я боягуз.