Я знаю, наше прощання не було мирним, але ти знаєш, як мені складно висловлювати свої почуття... Коли я дивлюся на небо, то згадую, як ти вчив мене поводитися з планером. Як завжди був поруч. Коли я боялася стрибнути з уступу в порту, ти тримав мене за руку. Коли я вперше вдарила молотом по залізу, тебе обсипало іскрами, але ти навіть не ворухнувся. Я шкодую про те, що спалила твою кузню... злоба взяла своє. Ти ж говорив, що мені дістався характер матері... Так що відправляю тобі нові інструменти: повір, вони гідні, я сама їх випробувала. Не вмію я прощатися. Справжня Андерс, як і мама. — Рошель

Коваль Освальд отримав лист, надісланий його донькою Рошель, якому він дуже зрадів.