Ця могила присвячена всім, хто не мав сім'ї, що могла б поховати їх. Втрачені душі з невідомими іменами, нерозказані історії, непідписані заповіти. Старійшини, які залишили попіл там, де мали бути велич і мудрість. Мандрівники, у яких немає друзів, які могли б заспівати їм хвалу або осушити їх сльози. Діти, у яких перехопило подих ще до того, як їх сміх зміг осяяти небо. Ми випалюємо їх ініціали в своїй свідомості, ставлячи клеймо на самих себе замість них. Ми несемо їх тягар на своїх спинах, побиті і зворушені. Ми пам'ятаємо про тих, хто загубився, знову переживаючи сумне минуле, яке відзивається болем, що кожний блакитний місяць вибухає з новою силою. Болючі спогади... але ми завжди зберігаємо їх у своїх серцях, бо тільки так можна стримати вогонь.

Рук багато, руки тягнуть Та чіпляються за все: За ідею і за пам'ять, Що усюди і ніде.