Ось воно що... «Медвяна роса» розпалася. Ми розходилися багато разів, але щось підказує мені, що тепер остаточно. Що ще гірше, ці виродки в таверні не дали мені кімнати після того, як мої добрі товариші по групі — колишні товариші по групі, напевно, — почубилися трохи. Харпер і Даніель ніколи не ладнали, але це... це було щось з чимось. Треба було мені зупинити Харпер, не дати їй піти, але в мене діл було по вуха — ухилятися від ударів Дена. У будь-якому випадку, у мене тепер ні групи, ні грошей, ні ліжка. Ще й бармен мене облаяв. МЕНЕ! Майлза Рапора! Ніби не знають, що я геній музики! Ладно. Вранці я знову вирушаю в дорогу. Думаю, флейту нема сенсу пакувати. Повернуся до роботи шевцем.

І навіщо були ці мрії про розлад у групі?! Подорожувати без друзів дуже важко. Поруч зі мною немає нікого, хто міг би захистити мене від п'яниць! Я не якась дівка! Не іграшка на ніч! Я просто хочу спокійно грати музику! Якби тільки цей виродок Даніель Проклятий не турбував нашу публіку в таверні і не влазив у бійки кожен антракт... Він схибився на своєму «проклятті»... якщо це взагалі можна назвати правдою. Прийшов час перетворень. «Харпер-арфістка» нагадує мені про образи, що я не хочу пам'ятати. Образ несерйозної дівчинки... Коли я звернула не туди? Раніше я співала і танцювала заради задоволення, а не заради грошей або для того, щоб підтримати якусь посередню групу... і мені навіть не подобається грати на арфі! Я кину це заняття і почну з чистого листа завтра!

Я, мабуть, заснув чи щось таке, бо не пам'ятаю, як тут опинився. У роті стояв присмак крові, тому я вирвав з щелепи ще один гнилий зуб і розчавив його каблуком. Ненавиджу їх! Хотів би я теж перегризти їм глотки. «Репутація — це все. Слухай, тримай себе в руках», «Даніель, ти ненормальний! Спокійно! Не підводь нас!» «Щастя не за горами, друже! Не засмучуйся!» Словоблуддя! Роби це, не роби це! Ще трохи, і я розтрощу їм голови своїм барабаном! Особливо Честеру! Святе небо! Як я його ненавиджу! Його безглузде везіння скоро вичерпається... Цей старий дурень прямує прямо до форту падальників. Жалюгідний дурень!.. Його вдача не допоможе цього разу!

Ще раз дякую, що дозволив мені пройти, друже! Коли я побачив твою грізну дружину, то майже занервував. Але як з'ясувалося, шанувальники «Медвяної роси» куди численніше, ніж деякі думають! Ха-ха! Отакої! Сподіваюся, моя стара лютня скрасить чимало твоїх днів. Головне, пам'ятай: торкайся струн якомога ніжніше, і тоді інші нічого не почують. Знаю, що тобі доводиться відповідати образу. Бути главою падальників — велика відповідальність. Як це знайомо. Мені теж довелося пожертвувати своїм справжнім покликанням. Але коли я повернуся з гір — і коли освою майстерність планування — я відвідаю тебе і дам пару уроків. Я навіть залишу тобі один із моїх нотних аркушів. Без учення немає уміння! Скоро зіграємо дуетом! Завжди твій, — Честер Лофт