Нема мені спокою. Щоночі з-за стін лунають стогони... хрипи — глухі і болісні. Крики з глотки, висушеної подібно піскам Палаючої пустки. Кожен звук віддається в моїй голові, ніби удар дзвону, від якого нестерпно тремтить все тіло. Деревини і цвяхів у мене вдосталь. Що б там не було... я не пущу його всередину.