Вода все відступає. Від наших човнів пуття мало — хіба що на дошки розібрати. У минулі роки ми з батьком цілими днями рибалили в морі... були щасливі, близькі. Поверталися з багатим уловом, і життя наповнювалася сенсом. Нині люди ладні на шматки одне одного розірвати... Коли ж природа вгамує свою спрагу помсти?