Я бачу його, коли прокидаюся. Бачу його проклятий синій ковпак. Дурний маленький ковпак. Маленький, але повний злоби. Я бачу його, коли закриваю очі. Бачу, як він посміхається і лопата трясеться в його маленьких зморшкуватих руках. Я бачу, як він копає, копає, копає. Він хоче вирити для мене яму. Хоче поховати мене між коренів і каменів. Я не дам цьому негіднику перемогти. Могилу на краю мого поля він риє сам собі! Коли я позбудуся нього, то зможу знову знайти спокій... і виспатися... солодко виспатися... Більше ніхто наді мною не посміється.