Гори стануть твоєю могилою, Лорейн. Обеліски того не варті. Незалежно від того, які секрети в них приховано, вони поведуть тебе темною дорогою. Холодною темною дорогою, Лорейн. На вершинах все ще працюють солдати, і я сумніваюся, що вони дозволять погріти руки біля їхнього багаття. Але боятися треба не тільки людей. Мене більш лякає крилатий звір. Хіба ти не читала звіт колеги?! Не чула легенд? Ці звіри розірвуть тебе на частини перш, ніж ти задубієш від лютого холоду! Ти навіть не впевнена, що обеліски приведуть до стародавнього королівства. Буль ласка, не йди. Давай пити ромашковий чай, спостерігати за течією річки! Це вірна смерть, Лорейн! Це все, що я хотіла сказати. Твоя навіки, Нала.

Нарешті зрозуміло, чому символи на обеліску завдали мені стільки клопоту. На них інша мова. Вона розділилася на різні діалекти: один молодий, інший — старий. Дві частини однієї стародавньої історії. Молоді Древні хочуть врятувати людство від... чогось. Вони прагнуть поділитися своїм вогнем та допомогти нам протистояти майбутній катастрофі. То, на що вони випадково натрапили, або то, що прокинулося. Древні хочуть зберегти чистоту Полум'я. Вони прагнуть постійного стоїчного піднесення, сегрегації, нейтралітету та влади. Вони замкнуться в своєму королівстві і... «повстануть». Рано чи пізно вони досягнуть межі, і ці монолітні істоти розколються надвоє. Але невідомо коли. Не знаю, що саме станеться і чи впораємося ми. Нічого тепер не знаю. Навіщо я продовжую пошуки?