Сьогодні ми упокоїли ще одного. Бідні люди. Пройшли весь цей шлях у пошуках перепочинку, а знайшли лише руїни і уламки. Ця церква не витримає, Хелена так і сказала. Вітер виє, щоночі прокладаючи нові шляхи в наші зали. Дах розірвало бурями, і ми занадто зайняті турботою про людей каравану, щоб його латати. І все ж ми повинні залишитися. Ми потрібні тут і навряд чи знайдемо притулок в іншому місці. Поховати цих бродяг поруч із реліквіями та артефактами мені здається неправильним, але, можливо, Хелена має рацію. Можливо, старі часи повинні поступитися місцем новим звичаям і обрядам.